Непросте повернення додому: історія про те, як повертаються люди на Донбас
Про це, чомусь, не прийнято писати. Окупована територія, хоч і знаходиться не під контролем України, проте все ж таки – це наші землі і там живуть такі саме українці, як і ми з вами.
Про це, чомусь, не прийнято писати. Окупована територія, хоч і знаходиться не під контролем України, проте все ж таки – це наші землі і там живуть такі саме українці, як і ми з вами.
«Я з Горлівки», - розповідає Тетяна, одна із тисячі вимушених переселенців, що опинилися поза своєю домівкою через війну.
Тетяна їде до своїх батьків з Києва. Скаржиться, що не змогла вивезти родичів – тепер намагається регулярно їздити, возити медикаменти, засоби гігієни, деякий одяг, адже на окупованій території все майже вдвічі дорожче.
«Сіла я на поїзд Київ-Костянтинівка. Номер у нього 126. Колись він курсував аж до Дебальцево. Тепер, мабуть туди ще не скоро поїде. Доїхали ми до Костянтинівки, як-то кажуть, «без пригод». Все почалося потім. До мого рідного міста курсують автобуси по 75 гривень місце. Все ж дешевше, ніж з таксистом їхати. На українських блок постах перевірили наші документи. Далі були сепаратисти…», - розповідає Тетяна.
Дівчина розповідає, що перевіряли сумки лише тих, хто здавався терористам «молодим». До речі, Тетяна радить ні в якому разі не давати документи, паспорт чи перепустку сепаратистам «на звірення», бо можуть порвати. Побачили квиток – спитали що робила у Києві.
«Намагалися провокувати. Питали про Майдан. Кричали «Слава Україні» і чекали реакції. Коли сказала, що підприємство відправило туди працювати сказали показати гроші… Нічого я їм звісно не показувала, сказала, що «там» не платять. Далі, слава Богу, нас відпустили і ми доїхали. Ще ніколи не хотілося так повернутися назад з міста», - скаржиться дівчина.
